|
Твердінь уся роїлась хробаками, Задушно, парко, і зоря мовчить, Та свідок Бог – є музика над нами, – Від співів аонід вокзал тремтить, Рушає потяг, в лад з його свистками Розбитий простір скрипкою дзвенить. Великий парк. Скляні вокзальні бані. Залізний світ потрапив у полон. І на бенкет в Елізіум в тумані Урочо і велично йде вагон. Павиний крик і клавіш рокотання. Я запізнився. Це недобрий сон. І я іду в скляні ліси вокзалу, Скрипки в сльозах кудись бентежно звуть. І хору опівнічного навала, І запахи троянд, які гниють. Тут рідна тінь у натовпі блукала, В безладді мандрів загубивши путь. Здається, в музиці і в шумовинні Залізний світ, немов жебрак, тремтить. Наштовхуюсь я на скляне склепіння, На поминках по найріднішій тіні Востаннє вічна музика дзвенить.
|