|
Ніколи я не слухав Оссіяна І древніх вин не куштував язик. Чому ж мені ввижається поляна, Шотляндії кривавий молодик. Чому перегук ворона та гарфи Все чую я в зловісній тишині, І місячної ночі віють шарфи Дружинників – так мариться мені?.. Бо я отримав спадщину блаженну Мандрівні мрії – сни співців чужих. Нудних сусідів і рідню нужденну Чи ж нам не вільно зневажати їх? І припадають скарби чи не завше Аж правнукам – не внукам чи синам. І знову скальд, чужу баляду склавши, Неначе власну проспіває нам.
|