|
Весна холодна. Голод. Крим стари́й, Як був за Врангеля – у чомусь наче винний. Пси у дворі, лахміття старовинне, Димить в очах не знати день котри́й. Та сама лагідна в серпанку далина́, Бруньками повниться густе гілля черешні. Стоять дерева, скромні, нетутешні, І, як та іграшка, мигдальна дивина. Природі не згадать свого ім’я, Де в мороці Кубань, а в Україні У повстянім взутті селянські тіні Все стережуть оселі без пуття.
|