|
Холодна вкрай весна. Старий голодний Крим, Він був за Врангеля – такий же винуватий. Вівчарки на дворах і на лахміттях лати. Такий же, як раніш, кусючий сірий дим. Так само гарна знов розсіюється даль. Дерева, на яких бруньки вже показались, Мов зайшлі тут стоять, і викликає жалість Вчорашнім глупством ще прикрашений мигдаль. Природа власного не впізнає лиця, І тіні престрашні – Вкраїни та Кубані – Як в туфлях повстяних голоднії селяни Все хвіртку стережуть, не рушачи кільця.
|