|
Холодна вкрай весна. Безхлібний лячний Крим, Як був за Врангеля – так само винуватий. Землею – грудочки. Залатані фалати. Той кислуватий і кусючий той же дим. Так само зір втіша урозстрім сійна даль. Дерева, бростями набряклі в півтужавість, Стоять приблудами, і викликає жалість Не в лад великодню оздоблений мигдаль. Природа вже себе не впізнає з лиця, І тіні – вмоторош! – Вкраїни і Кубані. На повстяній землі в голоднім пильнуванні При хвіртці гурт селян, що не чіпа кільця.
|