|
Весняні холоди. Старий голодний Крим, Як і за Врангеля – на нім якісь провини. Вівчарки у дворі, у латках – лахманини, Такий же сірий і кусючий дим. Така ж чарівна ще здиміла даль – У пуп’янках дерева, прийшлі наче, І кого-хочеш доведе до плачу Несосвітенним цвітом цей мигдаль. В природи стерте з пам’яті лице, Кубань і Україна, – мов примари... Голодні вклякли в чунях незугарних І хвіртку стережуть з накинутим кільцем...
|