|
Холодна провесінь. Голодний Старий Крим. Як і за Врангеля, так само наче винний. Вівчарки у дворах, полатані купини, Такий самісінький кусючий сірий дим. Такою ж бачиться розпросторіла даль – Дерева, що бруньок і досі не розкрили, Стоять, немов чужі, та будить жаль безсилий З дурного розуму прикрашений мигдаль. Природа власного не впізнає лиця, І привиди страшні Вкраїни і Кубані – У капцях повстяних опухлі вже селяни, Що хвіртку стережуть, не рушачи кільця.
|