|
Ображено відходять на горби, Мов Римом невдоволені плебеї, Старенькі вівці – аспидні халдеї, Страшне поріддя темної доби. Їх тисячі – рухоме з ними все, Як ті жердини, в мохові коліна, Здригається й летить кудлата піна, Неначе шмаття колесо несе. Їм цар потрібен й чорний Авентин, Овечий Рим із сімома горбами, Собачий брех, жарінь під небесами І дим гіркий напівсліпих хатин. На них чагар посунув звисока, Наметів враз побігло сіре гаддя, Вони ідуть в священному безладді, Руно висить, як хвиля преважка.
|