|
З іржанням пінявим пасуться табуни Й іржею римською обарвилась долина; А сухозлотниця класичної весни На бистрині часу в прозору далеч лине. Вминаючи дубів осінній листопад, Що густо вкрив ніким не ходжені стежини, Я пригадаю профіль Цезаря улад Із звабою жінок – підступну цю картину. Де Капітолій з Форумом лежать в імлі Й природи вимирання видно тихі кроки, Я чую Августа, й мов на краю землі Державним яблуком прокочуються роки. Хай будуть в старості печалі всі ясні: Я в Римі народивсь, і він у мене в серці; Майнула осінь гожа, як вовчиця в сні, І – місяць Цезаря – мені всміхнувся серпень.
|