|
Безсонниця. Гомер. Вітрил напруга й вись. Я список кораблів читав до середини. Це довгі поїзди, це журавлів родини, Що над Елладою пролинули колись. Як журавлиний ключ – в чужинні рубежі, На головах царів ця зграя божественна. Куди ж ви пливете? Якби не та Єлена, Що Троя вам одна, ахейськії мужі? Всім рухає любов – Гомером, небом, морем. Кого ж послухати? Кого? Гомер мовчить. А море клекітне так пишно щось кричить, До узголів’я йде із пошумом суворим.
|