|
Безсоння – крапка. Далі з тим – Гомер. Тугі вітрила здійняла Еллада. Я почет цей порахував – до ряду, Як не останнього, що наче птах завмер. Шляхом лелек – до дальніх берегів, На порятунок! Швидше – до Єлени! Куди пливе той клин? Царі бубнять катрени. Де Троя ваша, пасинки орлів? Це море, цей Гомер – усе через кохання. Кого ж почую я? Старий Гомер мовчить, А Понт Евксинський – знай собі шумить Та знов у сні до мене рушить зрання.
|