|
Гомер. Безсоння. І тугі вітрила. До середини прочитав про кораблі: Цей довгий виводок здійнявся, й від землі Летів Еладою, мов журавлині крила. Як журавлиний клин в чужинські рубежі – Із постаттю царів, що гідні королеви, Куди ви пливете? Якби ж то не Олена, Навіщо Троя вам, ахейськії мужі? І море, і Гомер – занурені в кохання. Кого послухать нам? Ось і Гомер мовчить. І море чорне збурене шумить Й грохоче тяжко під мої зітхання.
|