Замучен у тяжкій неволі, Ти славною смертю спочив... В борьбі за народнеє діло Ти голову чесно зложив... Служив ти не довго, – та чесно Для блага рідної землі... І ми, – твої браття по ділу, На цвинтар тебе занесли... Наш кат тобов не глумився... Кругом тебе були свої... Ми самі, родимий, закрили Орлинії очи твої... Не горе нам душу давило, – Не сльози блищали в очах, Коли ми, прощались з тобою Землев засипали твій прах; – Ні, злоба нас тілько давила! Ми в бій з ворогами рвались І мстить безпощадно, за тебе Над трупом твоїм поклялись... З тобою одна нам дорога: – Як ти, й ми в кайданах згинем... Як ти, – для народного діла Ми голови наші несем; Як ти, – ми, бутьможе, послужим Підставов для пових людий. Лиш грізним пророчеством нових Грядучих і мужеських днів. Та знаєм, як й ти знав, родимий, Що скоро на наших кістках Підніметь ся мститель суровий І буде сильнійший він нас. ? ?