|
От і осінь – мов зійшла вона з картини, знову струни павутини пов’язали нас. День прозорий золотого сяйва повен, ти зориш на мене знову, як останній раз... Не спитаєм ні про що ми, як і досі, догоряє в листі осінь і дає наказ: смуток марний, бо життя на диво гарне, якщо ти живеш і любиш, як останній раз... Може, завтра доведеться знов розстатись, може, казка ця тривати буде не для нас! Тане в небі ключ трикутний журавлиний, і палають горобини, як останній раз... Не спитаєм ні про що ми, як і досі, догоряє в листі осінь і дає наказ: смуток марний, бо життя на диво гарне, якщо ти живеш і любиш, як останній раз...
|