|
Знову дощі вдень і вночі, знов пташеням в вікна ячить осінь... Може б, мені вікна відкрить, та від дощів як мені вкрить осінь! Чим відведу згадку сумну! В мокрім саду віттям хитну осінь... Бачу – летить тихше молитв з білих беріз в руки мої осінь... Та замете скоро сліди давніх дощів, смутку й біди снігом. Тихше від мрій, м’якше крила час проліта вколо чола снігом. Місяця лід вже відстає, день за вікном білим стає снігом. Де заметіль в’є каламуть, десять надій білим ідуть снігом. Бачу – летять крізь снігопад сотні граків співом вітать сонце! Знов гомонять дзвінко струмки – славлять вони, наче граки, сонце! Видно, весна знов ожива, знову земля цвітом кива сонцю! Здрастуй, земля, вся у квітках, держить тебе в теплих руках сонце! Знову дощі вдень і вночі, Осінь ізнов в вікна ячить – чуєш! Сніг замете скоро сліди давніх дощів, смутку й біди – чуєш! Де заметіль в’є каламуть, десять надій з сонцем ідуть – чуєш! Здрастуй, земля, вся у квітках, Держить тебе сонце в руках – чуєш!
|