|
В зливанні дня і темноти Жахливі миті виникають, Коли примари самоти На землю жадібно злітають. В тумані сутінок шматки Думок чиїхось швендять мляво І дивних образів нитки Латають темряву діряву. І з біллю в серці мовчимо, Бо й досі в ньому не зашито Чого не стало так давно... І що було колись отжито...
|