|
Кошмар невичерпаний денної нудьги, Що кожен день з’їдає суть мою, Що тисне розум і ламає руки, Що я палю даремно й роздаю; О, ви, картонки, пір’я, нитки, папки, Мережив клаптики, обрізки та стрічки, Гачки, флакони, ще й ганчірки, й пряжки, Кошмар зневіри денної й туги! Ви звідкіля? До чого ви й для чого? Де той герой, з яким все шкереберть: Хто не подивиться, старі ви, чи ж бо нові, І викине оцей весь мотлох геть!
|