|
Хай буде так. В країнах сонцеликих Ти переміг фрігійця, Кіфареде. Та перемога – зле й невтішне кредо, Бо не забути ран твоїх великих, О Марсію. Ти кров’ю, а не медом Свій слід залишив. Крізь віки й віки Підводяться сини. В пеанах їхніх свище, Фрігійський дзвін, як марення докір. Іще політ холодних ламій, Марсій, Віддалений. Та полум’я вже гасне, І над закутою у лід землею У смертний час твій, за чужим законом Нічним, зловісним голосом і сонним Знедолена твоя заллється флейта.
|