|
Пригадуються стільки травнів (Жили ми травнями!) Кільце твоїх останніх вуст ( Не буде вже легких тих вуст!) Зійдуть з обличчя і розтануть (Вони вже мало не розтанули!) О, злото вересневих вузд, Непевних вузд! О, зрадник вересень! Нефритом Хвилюється моє вікно І кам’яніє недопитим – У склянках – те тяжке вино... І все настійніш, як навала, Мечі вина, тяжкі такі мечі вина, І все пильніше з-за вікна Сплохані стовпи причалів. – Я мушу... – – Залишися, зглянься... – Віконна хвиля... Нефритового хвиля вальсу... І знесено тебе... геть знесено Нефритовим вином вікна... Проклятий вересню!
|