Повільно, з безвихідним оптимізмомАх, ми не раді, що ми пірати, Нам людям в очі дивитись – ша, І ми не знаєм, куди стріляєм: Сльоза нам цілитись так заважа. З тої неділі ми вже не їли Ні каши-манки, ні огірка, Без чахохбілі ми схудли в тілі... Мілорд, де ключик від сундука? Пардон нас, бітте, шо недобриті, Бо на гоління піастрів йок, І дуже строго нас не судіть, а Дозвольте зняти з мадам брелок! Люб’язний боцман, щогли рубайте. Уже зрубали? Спасибі, сер! А ви, міледі, так не ридайте, Це дітям приклад дурний, мон шер. До речі, діти – Їх краще б за борт, Крихіткам рано у бій отой. Якщо погано уміють плавать, Хай гувернантку беруть з собой. То ж помолімось тепер ми скромно За упокій всіх гостей душі, Команді на ніч – по ложці брому, Почистить зуби й в ліжко мерщій! Ні, ми не раді, що ми пірати, Цей чорний прапор для нас, як рок... Сім’я і школа, ви винуваті, Що нас штовхнули на хибний крок!
|