|
Сонця не буде, не чекай, вже третій тиждень – дощ, і край, мокрий ущент маршрут у нас, неба забута синь. Ніби з незримих сит мілких, сіється мжичка, як на гріх... Щоби вогонь у нас не згас, хмизу підкинь. В мокрих наметах друзі сплять, крім чергових навкруг багать. Сосни гудуть в імлі в цей час, й вітру орга́н не вщух. Ні́де ні сісти, ні лягти, скільки ж у світі є сльоти... Слухай, давай станцюєм вальс в ритмі дощу! В небі під хмарами – пітьма, в небі і про́світу нема, а під ногами – не паркет, а череда калюж. Та зігріває нині нас цей недоречний ніби вальс, і наша зірка між планет сяє чимдуж.
|