|
Сніг, що у квітні злетів, – розтане, Кит, що на берег виткнувсь, – парія, Зірка на землю впаде – і не стане, Поету, що правду говорить, до пари. Та крила з воску свої розпроставши, Хтось же повинен собою вистрелити, Винятком, витягом з правил ставши В ім’я встановлення істини. І – нехай пороги на ріках, Рожі – обернуться нехай на різки, Обіймаючи землю, пророки Під цвяхи підставляють руки. Вони змінюють річища рікам, Проти течії йдуть раз за разом, Збивши логіку із пантелику Перемелюють сто поразок. Блискавиця проб’є, мов компостер, Але й вбиті пройдуть крізь війни, Підставляючи серце під постріл, Світ рятуючи цей, божевільні!
|