|
Аби життя здавалось святом, Вживав Зайчисько опіати. Жив від уколу до уколу, І до пізди сім’я та школа. Неле́гка доля в наркомана, Його засуджує громада, Гнобить родина, ще й менти Дадуть чи строку, чи пізди. Бариги з них деруть три шкури – Їм пофіг, а́би кайфанути. Та Зай був підар унікальний, Бо він не вмів ловити й кайфу. Під вечір суне голку в вену, Та й перечікує «ізмєну». Мотор горить, темно в очах, Ще й монстри щиряться в кутках. А зранку, щоб не мать «ломак», Ковтав з горілкою гранчак. Шніфти залив, з «ізмєни» зліз Й побіг за ширкою у ліс. Щоб не зстирчатись к ляцькій мамі, Не пий горілку на кумарі!
|