|
Знайдуть мій череп посеред Європи, Й майбутній археолог зрозуміє, Що я знаходжусь, згідно гороскопу, На місці, що колись звалося «Київ». І що зі мной поховано конспекти, Де пораховані мої митарства, Записані як хокку та сонети, Що славлять дармоїдство й марнославство. За те, що я лежав не там, де треба, Немов планета, що упала з неба, Чи та вівця, яка втекла з отари, Мене назве доцент неандертальцем. І покладе мене за глум й облуду В музей, під скло, на суд чесно́му люду, Які нездари жи́ли в ту епоху. Ой, прикро за людей... Та, врешті, похуй!
|