|
Раз для Лисиці Павич синій Дістав в аптеці клофеліну, Аби в генделику на Липках Розвести на бабло Вовчиська. Водились в Вовка грошенята, Та для Лиси він був вар’ятом, Ще й оковиту пив, мов воду. Вона прикинула: «Підходить!» Тож почала точити ляси: «Шніфтам не вірю – сірий красень! Тут в мене є порожня хаза, Ніхто нам не завадить вмазать, Ще й на ікло́ візьму задурно...» «Гуляй по трасі, жовта курво! – Реве Вовчисько – Нахуй з пляжу! Лису побачив – маєш лажу. Ніж ботать тут зі мной по фєні, Іди в кафе, вари пєльмєні. Сидіти вдруге западло, А то отримала б й перо!» На те йому сказала Лиска: «Облиш вже вар’ювать, Вовчисько! Спитай хоч в Зайця, хоч в Сови, Лиса не кидає своїх! Аби не бу́ло нєпонятки, Тримай, братан, Смірнова пляшку. Хоч з другом роздави, хоч так, А я побігла по ділах». Вовчок подумав: «От так диво! Розвів Лисицю й не на пиво. Ото потішу пацанів...» Взяв склянку дурень, й накатив. Не проминуло й півгодини, Як він заснув під клофеліном. Став Па́вич на котли багатий, Лисиця ж витягла лапату. А що стосується моралі... Якого хлопця обікрали!
|