|
Хтось Лева підсадив на голку. Ізранку шприц у вену суне – І вже з гармати не розбудиш, Ніякого з монарха толку. У лісі спокій й благодать, Неначе в пристарілих домі. Король вже й скіпетра зміняв В Ведмедя на мішок соломи. Послав свою державу в сраку І ніц не бачить, о́крім маку. Обурився лісний народ: «Нехай той Лев їбеться в рот! Про що казати, вже й Ворона Йому сере на спинку трону; Все – до пізди, все – по хую По трубах гонить опію!» Так з рік – чи сонце, чи негода – Він жив від варки до приходу. Не знав, який-такий кумар, Та от скінчилася соломка, І почалася в Лева ломка Страшніш за десять Ніагар. Цю звістку лісом рознесла Бліда Ворона без хвоста: «До себе звірів кличе цар! Нам всім піздець, в нього кумар!» А Лев, благим і звичним матом Поставив лісу ультиматум: «Ведмідь, Сікач та Дикобраз, Їжак, Сохатий, Вуж, Горила... Ну, словом, всім вам будуть вили, Хто знехтує царев указ: Знайти для розкумарки маку!» Присіла фауна на сраку. Півдня тягнулися дебати, Та, що поробиш, ніде взяти – Всі «точки» обдзвонив Бізон: «Хоч раком стань, як не сезон!» Тут Заєць хряпнув самогону І дулю показав Бізону, Та товариство все запевнив: «До ночі розкумарю Лева! Готуйте вату ще й баян; В аптеці в мене є дружбан, І буду бля, і стану гадом, Пахан наш буде в шоколаді! Скидайтеся по двісті ре, Я відзвітую пред царем!» На пень залізши, мов на сцену, Він біса гнав, як депутат: «Нехай Левко качає вену Чи, краще, заголяє зад! Морфін візьму та ефедрін, І омнопон, і всяке-різне...» «Народ, готуй свої рублі, Або збиратимем на тризну!» Ведмідь громаді загарчав, А Вовк пустив по колу шапку... Тут Зай тверезіти почав І обісрався з переляку. Спіймав на трасі тягача І назавжди подався в джунглі... А Лев до ранку дочекавсь, Дав всім пізди та й врізав дуба. Мораль прозора та проста: Не в домовину, то на нари Потрапиш з п’яного базару. Така, хлоп’ята, хуєта!
|