|
У лісі ставсь голодомор, Підня́лись ціни, впала гривня, Нема в казні і на півлітру, Тож Лев оголосив Собор. Зібравсь весь лісовий народець (Кого іще носили ноги). У Лева світла голова, А ще є пазурі та ікла. Всі сіли, чухають макитру І тата слухають слова. «Не стану кашу по столу Я мазати. Немає ж каші. Всім ясно, що життя – параша, Тож обговорим злобу дню. Є пропозиція у нас Когось пустити на шинквас. З’ясуємо, кого конкретно...» Тут Зайка вискочив з-за пня (П’янючий з самого рання), Вклонився товариству чемно: «Як нам сказав король-отець, Чекає фауну піздєц. Із когось тре зробити піцу. Чому б не з’їсти нам Лисицю? Кому руда потрібна курва? Та в неї соковита дупа! Мені – сідничку, ту, що зліва...» «Не можна, я хворію СНІДом!» – Кричить налякана Лисуля І дістає із ридикюля Папір, підроблений Єнотом (Він мав «натуру» за роботу). А Заєць каже: «Їй же гірше! Знайдуться звірі і смачніші. Я пропоную з’їсти Вовка, Ніякого ж від нього толку! Відсутність сірого урода Природі-мамі не зашкодить. Мені – що Вовк, що в будці Рекс Та той хоч стереже господу А цей – ні за холодну воду Підеш, Вовчисько, на біфштекс!» Вовк рве тільняшку: «Йо-майо! Не слухайте косої бляді! Вночі зганяю у село Барана принесу громаді!» І з’їхав на тому́ базарі. «Яка нам користь, – чеше Заєць, – Від косолапого Ведмедя? Він все одно пів року спить! Нехай вже хтось його застрелить І сала вистачить на всіх». Ведмідь реве: «Та я ж в законі! Не зачіпай мене, пахан, Я перед хлопцями на зоні Тримаю кришу за шалман! З’їсте мене – почнеться срач...» Тут обізвавсь старий Пугач. Сидів він тихо, наче спав, Та говорив завжди по ділу: «З’їмо того, хто тут найбільше Піздів, брехав та вар’ював!» Зайчисько повернувсь до Рися І пальцем ткнув його в живіт, Сказавши: «Бачиш, жовтий кіт, От ти, нарешті, й допіздівся!» Мораль... А поміркуйте са́мі, З кого вечерю готували?
|