Косий був бідний – що біда. Щодня на сто́лі – хліб й вода. Щоб їсти моркву під винце, Схотів він стати панотцем. Тож узялись за справу зранку: Зайчиха рясу із фіранки Пошила, десь знайшли хреста, Псалтир – і маєте попа! Косигін з ранку і до ночі Вінчає, хрестить – хто що хоче. От, якось, померла Лисиця. Наш піп прийшов, перехрестився, Кадилом крутить перед тілом, Півпляшки скоштував між ділом, Та, бачачи, що сам у хаті, Почав покійній дорікати: «Чом ти, нікчемна жовта курва, Без мене капці білі взула? От я би вже й повеселився, Побачивши, як дохнуть лиси!» Лише сказав, і – чим не диво? – Лисиця у труні присіла, Неначе панночка у «Вії». Опісля – встала й Зайця з’їла. І знов померла, вже назавжди, Та піп наш цього не побачив. Кради, працюй чи будь убогим Та не торгуй, собако, богом! Гліб Сітько 2015