|
Одно́го разу, десь у травні Приїхав Бурий з буцегарні. На всю братву реве Кінг-Конгом Ведмідь – пахан, Ведмідь – законник: «Лев тут дівок за сраку ха́пав, А я в тюрмі життя прохавав! Він – не король, а королева...» Дійшов отой базар й до Лева. Хтів Лев забить нахабі «стрєлку», Та раптом трапився сюрприз: Ведмедя крутять вже й по тєліку, Стоїть за нього цілий ліс. Мартель смакує з олігархами, Із босотою п’є «тройний»... Отак Мішаня тихим равликом Вже зазіхнув й на трон лісний. Гарчать всі: «Зберемо сходняк І голосуєм за Михася! Нехай він стане нашим князем, Він знає, що воно та як...» Народу голос – божий глас. Хитається під Левом крісло, І кличе він стару Лисицю, Розклавши на столі шинквас. Та – випила, ще й закусила: «Піздьож – єбічєская сила, Та й ми самі не пацани, Є в нас в запасі куль брехні. Врятує ж нас не панотець І не філософ-разговорник, А враль завзятий та проворний, Тріпло, піздун та брехунець». «Та де ж у нас такий знайдеться? – Засумнівавсь лісовий цар. – Як не бреши, а доведеться Відповідати за базар». «Не сци! – сказала Лісавєта, – Язик не тільки для мінету. Я знаю Зайця-алкана: Два слова правди, сім – брехня. Йому поставиш двісті грам – Піздітиме і їм, і нам. Почне й піде́ за небокрай, Ти ж – відійди й не заважай». Отож, знайшли під тином Зайку, Поставили горілки пайку, Сказали йо́му кілька слів – А далі той піздів, як хтів. «Нехай гуляє Бурий бором, Його на зоні мали хором, Він хлопцям виноси́в парашу, Його всі звали «Наша Маша», Варив для кума макарони І близько не бував в законі. Його би прив’язать до дуба Й всім лісом наказати в дупу. Ніхто з крутих його не знає, Його, либонь, і не саджали Лошара, жлоб та дутий фраєр...» А Лев неначе й не при справах. Так звіри зацькували Мішу – Що він забув до лісу й шлях, А Лева мали знов за кришу: Законний, мать його, монарх! Мораль: все брешуть Карл і Маркс, Стоїть суспільство не на силі, Не на баблі, не на бензині, А на подібних піздунах!
|