|
Жив-був у квітнику метелик, Рок-реп-джаз-реггі-блюз крутелик. Він був завзятий растаман, Все літо, знай, курив дурман. Коли ж скінчились косарі – Ти ба, вже й осінь на дворі. Пройшла любов, зів’яли маки, Він смерті дивиться у сраку. І от, з останньої надії Пішов до гнойного жука: «За мною, брат, не заржавіє, Пусти, бо вріжу дубака. Перекантуюсь до весни Аби не купувать труни». На це сказав митцю нахаба: «Ледащо, баба з баобаба, Все літо – з конопель на мак. А я – пахав, мов той хробак! Отож, скоштуєш, курвів сину, Чи сніг не кращий кокаїну. Співай тепер свої хіти, Вони ж бо взимку до пізди!» Той відповів: «Піздиш суворо. Та чи не ти під мій музон Стирчав у червні по шинках, Стрибав на сто́лі голяка, Волав, що я – новий Кобзон, І обіцяв златії гори? Тепер ти, суко, п’єш мартіні, А я подохну за хвилину! Та й біс з тобою. Мав я славу, Мене кохали ді́вки файні. Я жив в індійському кіні, А ти копи́рсався в лайні. Мене, бля, муза цілувала, А що там буде після балу – Хіба важливо? Грець – то й грець. А ти... Ти вже смердиш, мов мрець!» Й пішов до предків у гербарій. Суворий місяць Януарій! Братан, не говори ні слова Про Глібова чи про Крилова, Що той Езоп чи Лафонтен Колись писали... Ну їх в пень! Ти краще поміркуй по суті, Чи добрий був старих урок: «Паши на пана, на Совок...» Та вдарив грім – і де всі? В дупі! Життя коротке, пам’ятай, Отож, для вас моя мораль: Вже краще змерзнути зимою, Ніж все життя сидіти в гної!
|