|
Шпіц коньяком запив пігулки І, знай, тинявся по провулках, Пригод на дупу не шукав, Та, так вже вийшло, заблукав. І зрозумів, що опинився У передмісті, у селі, Ледь-ледь не на краю Землі, Де зроду не бувало шпіців, Де у степу пасуть худобу Злі двортер’єри-селюки. І бачить сцену край ріки, Яка йому не до вподоби, Як кажуть, «люди та село»: Бугай дружину піздить зло. Він так буцає ту Корівку, Так ратицями б’є в боки, Летить нещасна напрямки Неначе куля з дубельтівки. Наш пес шляхетської був крові Тож заступився за Корову І ну гарчати на Бика: «Тупе мурло, мотор від плуга Лангет, консерва недолуга Зламаю роги в мудака! Як смієш ти, з хвостом шашлик На жінку піднімать копито? Ти, все ж, селюче, чоловік Хоча і гопнік недобитий До шкуродерні віднесу І порубаю в ковбасу!» Чужу побачивши собаку, Спіткнувся Бик і впав на сраку, По схилу покотився вниз Одразу ж загубив відвагу... Наш Шпіц миттєво виграв бліц Приставив до горлянки шпагу І, бидло обізвавши «сером», Став вчити Бугая манерам: «Запам’ятай, кожух алтинний, Буцати тьолок – ноу вей! Дають корови «мілківей», А то є радість для дитини. Ти сам, як з неї народився, Цистерну випив молока...» Так, агітуючи Бика Словами, що гостріше криці Не міг чекати неборак За добрий вчинок підлу зраду... Корова ж да́ла со́бі раду: Побігла, стерво, за байрак І звідти привела бригаду. Невдячна ти цяцькаста шкапа! І ребра зламані, і лапи У пса з великим щирим серцем. Шпіц мало не загинув в герці, Ледь бідолагу відкачали... А що стосується моралі – Запам’ятай, брат, дружнє слово: Не плутай даму та корову!
|