|
Вовчок давно сидів на склянці, Родина, праця – до пізди. Нажертися б вогонь-води – І байдуже, що буде вранці За рік лишився голий, босий, Та й покотився, мов з укосу, Що вже не смикнути стоп-кран, Як не бодун, то – в драбадан. Пропив останнюю сорочку, З бомжами жер парфюм в садочку, Лягав в селі під «агрегат» І навіть пив денатурат. Нелегка доля в алконавта... Одного разу, післязавтра З пивасиком біля ларька Зустрів він Зайця-стирчака. Кенти вчили́ся разом в школі, Їх потім доля розвела: Вован завис на алкоголі, А Заю голка довела. Сиділи на останній парті, Де нишком грали часом в карти, За що від завуча Оленя Ловили «неуди» в щоденник. Опісля ж – сралися, мирились, На випускному ще й побились Та гад вухастий не забув, Як сірий сірого хуйнув: Вовк на перерві, до дзвінка Напав на Зайку з-за кутка І, на очах всіх пацанів, Відважив пайку стусанів. Не можна кривди дарувати, Надходить, Вова, час розплати. І розпочав Зайчисько так: «З горілки зніме тільки мак, Або, як кажем ми, солома. Забудеш діпресняк і втому, Як вмажеш двійко мілілітрів. Одразу ж зміниться палітра, Забудеш, що́ воно – кіряти. Мені вже можеш довіряти! Підсадки ж, і куріпка знає, Ніколи вперше не буває. Я однокашника з біди Врятую, буду бля, завжди! Ну, що дає тобі бухло? Цироз, набряклеє табло, Бодун, похмілля, перегар, Мавпятник, штраф, гнилий базар, РВВС, шпиталь, клопи, На шконках – п’янії жлоби, Нікчемні друзі-маргінали І, врешті, «білка», бля, в фіналі! А в нас – і тяга, і прихід, Сни кольорові з галюнами... Ну, словом – зовсім інший хід!» Вовк зважився: «Де гоп, там й смик, Дніпрова хвиля – не цунамі!» Вколовся раз, ще раз, та й звик, Дійшов за місяць до «системи», А до кладо́вища – за рік Не ботав, фраєр, тої теми. Мораль проста й для наркомана, Тож слухай, та на вус мотай: Біду бідою не латай, Бо зовсім буде вже погано. Клин, кажуть, вибивають клином, Та не загнутися б під тином!
|