|
Я читаю забутих поетів. А чому ж позабуті вони? Хіба фарби світанків в сонеті Яскравіше в нові пишуть дні? Чи рядки нині складені краще, Чи пронизливіш їхні ряди? Хіба терпкість співзвуч цих разящих Невідома була їм тоді? Все там є: захват, і рифмування, І летюча жвавість письма, Й до живих, до покійних волання, – А от розуму, братці, нема. Я піду з усіма з ними, разом, З ким в одному знаходивсь числі... Розум – скарб і в едемі, наразі, Та потрібніш – на грішній землі.
|