|
Семимільйонне місто не стане меншим, якщо одна людина із нього поїхала. Та ось одна людина із нього поїхала, і величезне місто вимерло і спорожніло. І ось я йду по цій пустій пустелі, куди я йду, навіщо я йду, не знаю, вже котрий день навколо нікого не бачу, і тільки скрежет піску на моїх зубах. Пробач, о семимільйонне велике місто, о сім мільйонів добрих моїх співгромадян, але я не можу без цієї людини, і мені нікого не треба, окрім неї. Кохана, моя дитино, моя наречена, моє свято, моя муко, мій грішний янголе, благаю тебе, як про милість, – повертайся, я більше жодного дня не винесу без тебе! (О Господи, зроби так, щоб вона повернулася, о Господи, зроби так, щоб вона повернулася, о Господи, зроби так, щоб вона повернулася, ну, що тобі варто, Господи, зробити так!) І ось я стою один посеред пустелі, стотисячний раз повторюючи, як заклинання, те ім’я, яке сам я тобі придумав, єдине, відоме тільки мені. Дитя моє, моя муко, моє спасіння, моя вигадко, мано, фата-моргано, синичка в бездонному небі моєї пустелі, благаю тебе, як про милість, – Вернися! (О Господи, зроби так, щоб вона повернулася, о Господи, зроби так, щоб вона повернулася, о Господи, зроби так, щоб вона повернулася, ну, що тобі варто. Господи, зробити так!) І ось на піску стою, схиливши коліна, стотисячний раз повторюючи свою молитву, і відчуваю – вже свідомість моя затьмарюється, і мова моя все сплутаніша і темніша. Кохана, моя дитино, моя наречена (Але я не можу без цієї людини), моє свято, моя муко, мій грішний янголе (Але мені нікого не треба, крім неї), моя вигадко, мано, фата-моргана (о Господи, зроби так, щоб вона повернулася), синичка в бездонному небі моєї пустелі (Ну що тобі варто, Господи, зробити так)!
|