|
Листя мокло під вікном, намокало... – Вже до осені іде! – натякало. Просурмили журавлі, пролетіли, Прокричали про сніги, заметілі. Оці голії поля, оці далі також думку журавлів підкріпляли. Лише стиглії плоди силу брали, не шкодуючи, собі дозрівали. Та і ми, мій друже, вдвох не тужили, в коминку своїм вогонь не гасили. Хоч і бачили, що день убуває, говорили: – Та дарма! Все буває!
|