|
Нескінченної спіралі безкінечні віражі. Знизу вгору безліч східців – ти біжи по них, біжи... Там вгорі, під самим дахом, у пітьмі вас жде вікно; Фільм життя мого там крутять, чорно-біле йде кіно. Вибрав я сюжет правдивий. Він отам, в моїм вікні. Поряд з іншими в нім граю роль, що випала мені. Невідомий виконавець, не сумую зовсім я, Що в афішах велетенських роль не значиться моя, Що в переліку артистів вам шукать мене дарма – В довгих списках виконавців мого прізвища нема... Все проходить у цім світі. Світло дня заступить тьма. Все проходить і минає: ми прийшли – і нас нема. Все проходить і зникає хтозна-звідки і куди, Все проходить, та безслідно не зникає назавжди! І я, граючи в цім фільмі, сам дивлюсь, немов глядач, Як течуть мої хвилини, миті злетів і невдач; Як із іншими зсукалась тонка ниточка життя, Де лиш раз усе буває, не буває вороття!.. Це тому, що у цій драмі – хай ти блазень, чи король – Дві ти ролі не зіграєш! Лиш одна у тебе роль!.. І я, граючи в сюжеті, плачу сам і регочу. Щоб зіграти роль цю гідно, дуже дорого плачу, Не дрібними мідяками! Всім життям своїм плачу! І за те, що гірко плачу, і за те, що регочу!..
|