|
Що з того, що і я там був. Я був давно, я все забув. Не пам’ятаю днів і дат. І всіх форсованих річок. Я – це непізнаний солдат. Я рядовий, я новачок. Я – мітка кулі недоліт. Я – в січні тім кривавий лід, Який упаяний в мені. Я в ньому – мушка в бурштині. Що з того, що і я там був. Я все забув. Я все добув. Не пам’ятаю дат і днів, назви заплутані в мізку. Я тупіт древніх скакунів. Я хрипкий окрик на бігу. Я – мить непрожитого дня, бій на далекім рубежі. І вічний цей вогонь – теж я, і з гільзи вогник в бліндажі. Що з того, що і я там був. В тім грізнім бути чи то ні. Я це все майже вже забув, цього хотілося б мені. Я участь не беру в війні, сама війна бере в мені. І світло вічного вогню рум’янить вилицю мою. Мене не виключити вже з минулої війни, Як не лікуйте від снігів і від зими, сини. Не відлучити нас від бід довічно вже – адже І тих снігів, де був мій слід, не розрізнити вже.
|