|
І що з того́, що я там був. Було давно, усе забув. Не пам’ятаю днів і дат, і рік узятих впоперек. (Я той, невпізнаний солдат. Той рядовий. Той імярек. Я – просто кулі недоліт. Я лід січневий у крові. Я міцно впаяний в той лід – в нім, як мушка в бурштині.) Та що з того, що я там був. Я все одбув. Я все забув. Не пам’ятаю днів, ночей. Не можу пригадати назв. (Я тупіт загнаних коней. Я хриплий на бігу наказ. Я миті недожиті дня. Я бій на дальнім рубежі. Я Вічного Вогню биття і вогник гільзи в бліндажі.) Та що з того, що я там був, в тім «бути чи не бути» злім. Я все те майже позабув. Я хочу все забути. Ні, не я воюю на війні – вона воює у мені. І Вічного Вогню Лиття в моїх очах тремтить щодня. (І вже не вивести мене з війни тієї, тих снігів. Вже не одужати мені від тих у роки вмерзлих снів. І з тойністю, зими й землі, моїх не розлучити днів. До тих снігів, де вже моїх не розрізнити вам слідів.) Та що з того, що я там був!..
|