|
– Коїться що на цім світі? – А просто зима. – Просто зима, Ви гадаєте? – Так, я гадаю. Адже я сам, як умію, сліди прокладаю В ваші будинки, коли іще сонця нема. – Що ж нас чекає по тому? – А січень-мольфар. – Січень настане, вважаєте? – Так, я вважаю. Я вже давно цю засніжену книгу читаю, Цей із картинками хуги прадавній буквар. – Чим це нарешті закінчиться? – Квітнем ясним. – Квітнем ясним, Ви ручаєтесь? – Так, я ручаюсь. Я навіть чув, і тепер увесь час прислухаюсь, Ніби сопілка співала в гаю і за ним. – Що ж тепер варто робити? – А жити, і все, Шити сукенки й легкі сарафани із ситцю. – Ви припускаєте, все це ще буде носитись? – Я припускаю, що шити це варто усе. Варто, бо скільки метіль не вдавала би хіть, Недовговічні її кабала і опала. Отже, дозвольте на честь новорічного балу Вас запросити на танець, і руку прийміть. Місяць, мов куля зі свічкою, марить згори, Маски летять карнавальні по колу, по колу. Вальс починається, пані моя веселкова, І раз, два, три,
|