|
Прийміть чудове це послання З краю далекого сього; Воно не Павлово писання – Але Павло віддасть його. Нажаль! яке нудне це місто, Завжди з туманом і водою; Куди не глянь, червоний воріт Як шиш стирчить перед тобою; Пліток немає – все суворо, Закон сидить на лбу людей; Все дивовижно так і ново – Нема й брудних новин ніде! Займаються лише собою, Немає діла їм до всіх, І що у нас зовуть душею, Без назви це тепер у них!.. Нарешті я побачив море, Та хто поета обдурив?.. В фатальному його просторі Великих дум НЕ зрозумів; Ні! як воно, не жив я вільно: Хворів нудьгою непомірно, (Назло колишнім й новим дням), І я не заздрів, як колись, Ні одягу що сріблом ливсь, Ні хвилям буйним що зняйлись.
|