|
Я вірю, обіцяю вірити, Хоч сам того я не зазнав, Що міг ченець не лицемірити І жити, як заприсягав; Що посмішки і поцілунки Людей підступні не завжди, І що близьких малі помилки Вони прощають іноді, Що час лікує від страждання, Що світ створили задля щастя, Що доброчесність це не назва, Життя не сон, воно інакше!.. У вірі теплій досвід хладний, Супроти цього я лишь мав. І розум знову безвідрадний, Мети бажаної не дав; І серце сповнено сумлінь. Сліди в собі тяжкі ховає Вже вмерлих – та святих видінь, І почуттів, яких немає; Його ж нічого не лякає, І що отрута іншим всім, Його живить і надихає Вогнем презирливим своїм.
|