|
Коли розбитий лід весною Схвильовано іде рікою, Коли серед полів місцями Чорніє гола вже земля І хмарами лягає мла На полуюні ще поля, – Втішала смуток мрія зла В душі незрілоі моєї; Дивлюсь, природа молодіє, Не молодіти тільки їй; Ланіт спокійний цей рум’янець З собою час все ж відведе, І той, хто так страждав, бувало, Любові в серці не знайде.
|