|
Поглянь на цей портрет, мистецтвом На полотні він намальований недбало, Він як відгомін думки неземної, Не зовсім мертвий, та й не зовсім жвавий. Холодний погляд дивиться – не бачить, І всякого здивує неодмінно; В устах немає слів – їм не пробачить, Для слів такі уста – це безсумнівно; Дивись: лице як ніби відійшло Від полотна, – й бліде чоло Лише тому не страшно для очей, Що нам відомо: ні не муки пристрастей Йому дали такий болючий вид. І що у грудях сих ніколи не болить. О боже, скільки бачив я людей живих, Мизерниших за цей портрет німий. Душа ще менше в них жила, Чим обіцяє вид цього чола.
|