|
Душу давить днів журба – омана, Хочу жить в кривавій боротьбі. Там, можливо, битись перестане Серце щире, віддане тобі. Ні, я в тебе не прошу любові, Хай тебе жага не попелить, Хочу смерть побачить, хочу крові, Щоб огонь в душі своїй залить. Хай впаду, як воїн в браннім полі, Без плачу людського, в забутті, Та не буду я, хоч мимоволі, Тягарем нікому у житті. Юних літ високі сподівання Доля обірве без вороття, Як без сліз, без мук, без нарікання Я пірну в солодке небуття. Так, але ж як серце не забуде Сну любові у смертельнім сні, І якщо присуджено повсюди Образ твій в собі носить мені; І якщо в країні раювання, Серед потойбічного житла, Ран тяжких, що завдало кохання, Вигоїти й вічність не здола, – О, поглянь привітно в час розлуки Ти на того, хто, відрікшись мрій, Не боїться ні людей, ні муки, За вітчизну гордо йде на бій. Хто в таємному зачаруванні Поглядом красу твою ловив, Викликав сторонніх співчування І твоїй усмішці так радів.
|