|
Якось раз перед юрбою Співплемінних гір У Казбека з Шат-горою1 Був великий спір. «Стережись! Чатуй віднині, – Каже сивий Шат, – Підкорився ти людині Недаремно, брат! Задимлять її оселі По виступах гір; І в глибокі твої скелі Гримне стук сокир. Міць залізної лопати В камінь вріже путь: Мідь і злото добувати Люди тут почнуть. Вже проходять каравани Через ті вали, Де лиш плавали тумани Та царі – орли. Люди хитрі! Хоч і трудно Класти перший слід, – Стережись! багатолюдний І могутній Схід!» – Не боюсь того я Сходу, – Тут Казбек одрік, – Сном глибоким сплять народи Там дев’ятий вік, Подивись: в тіні чинари Шум солодких вин На узорчасті шальвари Сонний ллє грузин; Схилений в диму кальяна На м’який диван, Біля срібного фонтана Марить Тегеран; Ген, навкіл Єрусалима, Спалені поля, Нерухома, мовчазлива, Нежива земля; Далі, вік без прохолоди. Миє жовтий Ніл Кам’яні гарячі сходи Царствених могил; Бедуїн забув про війни Для рясних шатрів І співає, супокійний, Про діла батьків. Все, що бачу тут, відроду Спить, не ворухне... Ні, не кволим людям Сходу Підкорить мене! «Не хвалися так зарані! – Каже сивий Шат, – Глянь, на Півночі в тумані Щось там видно, брат!» Звістку цю Казбек могутній З острахом почув, І в тумани каламутні Поглядом сягнув. Аж здригнувсь від хвилювання, Повний чорних дум, Бачить дивне коливання, Чує дзвін і шум. Від Уралу до Дунаю, Славної ріки, Коливаються і сяють Грозові полки. Майорять білі султани, Як в степу ковил. Мчать драгуни і улани, Клуботиться пил. Ряд за рядом батальйони Бойові ідуть, Прапори несуть колони, Барабани б’ють. Батареї мідним строєм Мчаться і гримлять, І гноти, мов перед боєм, Високо димлять. Поколихує плечима Мудрий, бойовий, Їх веде, грозить очима Генерал старий. Йдуть і йдуть полки могучі, – Не близький похід! – Важко, повагом, мов тучі, З Півночі на Схід. І Казбек від дум тривожних Ще хмурніший став: Не злічив полків ворожих – Марно рахував... Він оглянув, повен суму, Плем’я гір своїх, Шапку2 аж до брів насунув І навік затих.
1 Шат – Зльбрус. (Прим. Лермонтова).
2 Горці називають шапкою хмари, які весь час лежать на вершині Казбеку. (Прим. Лермонтова).
|