|
Нехай засипаний сирою Землею я, Та всюди й завсіди з тобою Душа моя. Любові навісне томління, Жага чуття Зі мною тут, в країні тління І забуття. Я, стерпівши останні муки, Без ляку вмер, В розлуці пільги ждав – розлуки Нема й тепер. Спіткавши вроду безтілесних, Я сумував, Що рис твоїх між рис небесних Не пізнавав. І божа влада, й святість раю – Пощо вони? Земною пристрастю палаю Звідсіль, з труни. Плекаю й тут єдину мрію, Одні жалі, Ревную, прагну й шаленію, Як на землі. По тобі лиш чуже дихання Перебіжить – Моя душа в німім стражданні Вся задрижить. Шепнеш про когось, не про мене Ти ледве чуть – Твої слова, як струм вогненний, Мене печуть. Не мусиш іншого любити, Не мусиш, ні, Адже належиш не собі ти, – Мерцю, мені. Весь страх твій, молитви до неба – Усе дарма. Таж забуття мені не треба, його й нема!
|