|
Спи, дитя моє прекрасне, Люлі, спати час. В небі зіронька не гасне, Дивиться на нас. Будуть дні твої, як свята, Як пісень розмай. Спи, закривши оченята, Люлі-люлі-бай. Струмотить по скелях Терек, Бризки на щоці. Злий чечен повзе на берег Із ножем в руці Та твій гатко добре б’ється Проти вражих зграй. Доля хай йому всміхнеться, Люлі люлі-бай. Що ти матимеш від мами?! Я – співатиму. Ще й сідло твоє – ночами Гаптуватиму. Заспіваю тобі «Гриця» І скажу: «Рушай!..» Дам сама тобі – рушницю, Люлі-люлі-бай! Що ти матимеш від мене?! Дійдеш сам – мети. Встромиш ніженьки в стремена, Візьмеш зброю ти. Буду думать, чи не скучив Десь? – Хоча б там – рай. Може, рай тебе там – змучив, Люлі-люлі-бай. Підростеш – і ти, як тато, Сядеш на коня. Будеш край наш пильнувати, Дбатимеш, – щодня. Ворогів ти рушиш – бити, Ще й гукнеш: «Чекай!..» Буду довго голосити... Люлі-люлі-бай. Сину, ти молися Богу, Синку любий мій: Дам тобі я на дорогу Образок святий. Де б не був ти, – просто неба, Неньку пригадай. Я ж молитимусь за тебе, Люлі-люлі-бай.
|