|
Не хочу я, щоб світ цей знав Життя мого таємну повість; Як я любив, за що страждав, – Тому суддя лиш бог та совість!.. Звітує серце тільки їм, До них моління і благання, Хай буду скараний я тим, Хто винайшов мої страждання; Душі високої дрібні Людські докори не печалять, Хай з моря хвилі б’ють шумні – Гранітний бескид не повалять; Його чоло поміж хмарин, Він – двох стихій смутний сусіда, Крім грому й бур, нікому він Своєї думи не повіда.
|