|
Я дививсь іноді, коли зірка вночі У дзеркальній затоці блищить; Як тремтить в струменях, І її сріблий прах, Розсипаючись хутко біжить. Та зловити не льсти, не піймати її: Хвилі й промінь омана така, Морок тіні твоїй тільки ляже на ній – Відійди й заблищить вже вона. Світлій радості так вийде привид дивак Нас привабить з холодної мли; Ти схопити – а він жартома вже біжить, Обдурив – і вже нову стоїть.
|