|
Гусаре! Радий ти й щасливий, Червоний вдягши доломан; Та знай: настане день бурхливий, І щастя на землі – обман. Ліниво вуса підкрутивши, Ти згадуєш бенкетів шум; Та бійся чорних дум, – чорніші Вони за вус твій, хмари дум. Нехай судьба тебе голубить, Безумна пристрасть хай смішить; Але й тебе ніхто не любить, Твоїм життям не дорожить. Коли ж ти, доблесний вояко, Мчиш, бурі дикій навздогін, Не скаже дівчина ніяка: «Проїхав тут для мене він». Коли ти вихором натхнення Летиш у бій, герой побід, Ніхто, ніхто благословення Не посила тобі услід. Гусаре! Чи любов жадана Минула? Чи не знав її? Де ангел твій – твоя кохана? Де очі люблені твої? Мовчиш – і ум твій в безнадії, Коли вино в бокалі є... Минули роки молодії, І серце черствіє твоє! Ти був колись не той, що нині, Ти жив. Життя ти добре знав... Останню ти свою святиню І пломінь серця поховав.
|